Алі Фарка - останній український поет.
Так вважаю я.
Ти вважаєш інакше.
Ти слухаєш його крізь закриті двері.
Ти кажеш:
вимкни цю музику.
Ти кажеш:
май совість,
третій тиждень слухаєш свого Алі.
Май совість.
Ти доросла людина.
Я тобі кажу: Алі - останній український поет.
Я повинен його зрозуміти.
Може від цього залежить наше майбутнє.
Уяви що буде якщо море змиє весь пісок.
Де ми будемо будувати башти та стіни?
Де ми будемо ховати сміття?
Я повинен це зупинити.
Море поряд.
Кажу я.
Море поряд.
Кажу я...
* * *
Али Фарка - последний украинский поэт.
Так считаю я.
Ты считаешь иначе.
Ты слушаешь его сквозь закрытые двери.
Ты говоришь:
выключи эту музыку.
Ты говоришь:
имей совесть
третью неделю слушаешь своего Али.
Имей совесть.
Ты взрослый человек.
Я тебе говорю: Али - последний украинский поэт.
Я должен его понять.
Может от этого зависит наше будущее.
Представь что будет, если море смоет весь песок.
Где мы будем строить башни и стены?
Где мы будем прятать мусор?
Я должен это остановить.
Море рядом.
Говорю я.
Море рядом.
Говорю я.
Кохай міцно.
Кохай так, наче в останній раз.
Це зігріє нас краще горілки з перцем,
краще газу, який згорає хворим птахом.
Давай спробуємо
не виходити на вулицю.
Там навпроти дому сидить час,
який спостерігає за нами.
Він змінює свою маску
наче той рекламний біг-борд.
Давай спробуємо
не виходити на вулицю.
Там холодно, навіть влітку.
Люди дивляться на нас очами-зірками.
Люди пильнують за нами
радарами засудження.
Вони не розуміють,
що кохатися треба там,
де зупинилося серце,
де кров зірвала останні клепки
паливноналивного танкера.
Вони готові скласти зі своїх сухих очей
багаття,
на якому спалять наше кохання.
Давай спробуємо
не виходити на вулицю.
Ми останні божевільні...
До біса довідки про стан нашого здоров'я.
До біса додатки про щеплення.
Ми останні птахи,
викинуті з раю.
Ми янголи...
Ми хворі янголи Касперського.
* * *
Люби крепко.
Люби так, как будто в последний раз.
Это согреет нас лучше водки с перцем
лучше газа, который сгорает больной птицей.
Давай попробуем
не выходить на улицу.
Там, напротив дома сидит время
которое наблюдает за нами.
Оно меняет свою маску
как тот рекламный биг-борд.
Давай попробуем
не выходить на улицу.
Там холодно, даже летом.
Люди смотрят на нас.
Люди следят за нами
радарами осуждения.
Они не понимают,
что любить нужно там,
где остановилось сердце,
где кровь сорвала последние заклепки
топливоналивного танкера.
Они готовы сложить из своих сухих глаз
костер,
на котором сожгут нашу любовь.
Давай попробуем
не выходить на улицу.
Мы последние сумасшедшие...
К черту справки о состоянии нашего здоровья.
К черту справки о прививках.
Мы последние птицы,
выброшенные из рая.
Мы ангелы...
Мы больные ангелы Касперского.
Старий Новий Рік
приходить з електронною поштою. "Коханий,
сьогодні ми йдемо в гості.
Будь о сьомій біля великого годинника в центрі"... Старий Новий Рік
починається з пісень Joann Newsom,
які ставить діджей нашої вєчірінкі на своєму комп'ютері.
Ми пливемо в пітьмах, обіймаючи один одного.
Ми вже п'яні, як аквалангісти.
О третій годині ночі виходимо на вулицю
і потрапляємо в пастку.
Чорне місто, наче зварений в казанку буряк.
Знову москалі вкрали сніг
напередодні Нового Року.
Ми становимось навшпиньки щоби побачити
світанок.
Він тане в наших долонях шоколадними цукерками,
які подарував нам Дід Мороз -
дрібний банківський службовець.
Ми йдемо ловити таксі на останні гроші.
Потім слухаємо гучну музику в машині
і, розрахувавшись з водієм,
знову потрапляємо в пастку.
Треба відшукати в кишенях костюма зайчика чи... "Кохана, а може ключі в тебе?..." в кишенях костюма Снігуроньки
ключі від дверей нашої оселі...
Старий Новий Рік
починається з чашки міцної кави. "Ти спізнишся на роботу"
"Я мабуть не піду..." Старий Новий Рік
все ж починається з роботи
над собою...
Електронною поштою надсилаю листа. "Кохана, мабуть годі свят"
* * *
Старый Новый Год
приходит с электронной почтой.
"Любимый,
сегодня мы идем в гости.
Будь в семь возле больших часов в центре". Старый Новый Год
начинается с песен Joann Newsom которые ставит диджей нашей вечеринки на своем компьютере.
Мы плывем в темноте, обнимая друг друга.
Мы уже пьяные, как аквалангисты.
В три часа ночи выходим на улицу
и попадаем в ловушку.
Черный город, как будто сваренная в котелке свекла.
Опять американцы украли снег
в канун Нового Года.
Мы становимся на цыпочки, чтоб увидеть рассвет.
Он тает в наших ладонях шоколадными конфетами,
которые подарил нам Дед Мороз -
мелкий банковский служащий.
Мы ловим такси на последние деньги.
Потом слушаем громкую музыку в машине
и, рассчитавшись с водителем
опять попадаем в ловушку.
Нужно отыскать в карманах костюма зайчика или...
"Любимая, а может ключи у тебя?" в карманах костюма Снегурочки
ключи от дверей нашего жилища.
Старый Новый Год
начинается с чашки крепкого кофе.
"Ты опоздаешь на работу" "Я, наверное, не пойду" Старый Новый Год
все же начинается с работы
над собой.
Электронной почтой отсылаю письмо.
"Любимая, наверное, хватит праздников"
Ти схожа на японську жінку.
В тебе такі ж смарагдові очі.
Такі ж повільні рухи.
Такі ж думки.
Такі ж плечі.
Я не самурай.
Я в крайньому випадку іноземець,
який потрапив до твоєї домівки через негоду.
Збери мене по шматкам.
Одягни мене, як святкове кімоно.
Запали, як паперовий ліхтарик.
Я розповім тобі про море та сніги,
про Фудзіяму мого життя,
про останню модель мобільного телефону.
Покажу фотографії,
зроблені в Станіславові в листопаді минулого року.
Помию посуд, винесу сміття.
Ти моя остання надія на порятунок.
Вони переслідують мене навіть уві сні. Якудза,
спецслужби,
комівояжери,
інспектори,
президенти,
студенти...
Вони всюди.
Ти мій порятунок.
Моя японська жінка
народжена в СССР.
Моє зображення мостів провінції Мейдзі з альбому Хокусая. Мій далекий ієрогліф "Сон"
і...
* * *
Ты похожа на японскую женщину.
У тебя такие же изумрудные глаза.
Такие же плавные движения.
Такие же мечты.
Такие же плечи.
Я не самурай.
Я, в крайнем случае, иностранец,
которого занесла в твой дом непогода.
Собери меня по кусочкам.
Одень меня, как праздничное кимоно.
Зажги, как бумажный фонарик.
Я расскажу тебе о море и снегах
о Фудзияме моей жизни
о последней модели мобильного телефона.
Покажу фотографии
сделанные в Станиславе в ноябре прошлого года.
Вымою посуду, вынесу мусор.
Ты моя последняя надежда на спасение.
Они преследуют меня даже во сне. Якудза, спецслужбы,
коммивояжеры,
инспекторы,
президенты,
студенты...
Они везде.
Ты мое спасение.
Моя японская женщина,
рожденная в СССР.
Мое изображение мостов провинции Мейдзи
из альбома Хокусая.
Мой далекий иероглиф "Сон"
и...
Світ стоїть на трьох китах:
анархія,
нормативна документація
та кохання.
Ми спимо під трьома ковдрами
й розуміємо все, що робиться.
Ми актори лялькового театру
імені Чє Гєвари.
Я граю Париж 69го,
ти граєш середній клас,
а натхнення грає на трубі Артуро Сандаваля.
Я запитую в тебе: "Дівчина, як пройти до публічної бібліотеки?" Ти відкриваєш очі
і смієшся голосно та завзято. Матка Босха! Яка ти гарна під трьома ковдрами,
зі сплутаним волоссям,
сонна,
наче Біблія. "Дівчина, ви не підкажете котра година?
А що ви робите сьогодні в вечері?" - мабуть я божеволію...
Я
торкаюсь
кнопки "Play"
і всесвіт складає повноваження
до наших ніг:
народження життя,
вибір мови,
друкування віршів,
транспортування нафти,
запис DVD-дисків,
прання білизни,
читання лекцій,
кохання...
Ми актори лялькового театру,
яких запросили на гастролі
великі дядьки
з провінційної планети.
Ми граємо довгі нудні спектаклі.
Я граю Київ 90го,
ти граєш кооператорів,
а натхнення грає
на старій чернігівській гітарі
пісні гурту "Брати Гадюкіни".
Твої очі блищать наче мідні літери
на будинку. "В цьому театрі жив й працював
народний артист,
видатний діяч культури і мистецтв
Ісус Заратустрович Будда" Я запитую в тебе: "Коли наступна репетиція
вистави
"Кохання, як сон під трьома ковдрами"
?" Але ти вже спиш...
* * *
Мир покоится на трех китах:
анархия
нормативная документация
и любовь.
Мы спим под тремя одеялами
и понимаем все, что происходит.
Мы актеры кукольного театра
имени Че Гевари.
Я играю Париж 69-го, ты играешь средний класс
а вдохновение играет на трубе Артуро Сандаваля.
Я спрашиваю у тебя:
"Девушка, как пройти к публичной библиотеке?" Ты открываешь глаза
и смеешься громко и заразительно. Матка Босха! Какая ты красивая под тремя одеялами
со спутанными волосами,
сонная,
будто Библия.
"Девушка, вы не подскажете который час?
А что вы делаете сегодня вечером?" - кажется я схожу с ума.
Я
касаюсь
кнопки "Play"
и вселенная слагает свои полномочия
к нашим ногам:
рождение жизни,
выбор языка,
печатание стихотворений,
транспортировка нефти,
запись DVD-дисков, стирка белья,
чтение лекций,
любовь...
Мы актеры кукольного театра,
приглашенные на гастроли
большими боссами
с провинциальной планеты.
Мы играем длинные нудные спектакли.
Я играю Киев 90-го, ты играешь кооператоров,
а вдохновение играет
на старой черниговской гитаре
песни группы
"Аквариум".
Твои глаза блестят как медные буквы
на доме.
"В этом театре жил и работал
народный артист
выдающийся деятель культуры и искусств
Иисус Заратустрович Будда" Я спрашиваю у тебя:
"Когда следующая репетиция
представления "Любовь, как сон под тремя одеялами"
?" Но ты уже спишь.
Ми дивилися фільму про білих покидьків.
Вони знущалися над чорним хлопцем.
Ти плакала від жалю.
Ти вимагала вимкнути телевізор,
але я захищав це кіно від сентиментів та недоречних сліз.
Я мав зрозуміти навіщо я дивлюся на цей світ,
навіщо я сиджу в сімейних трусах в цьому кріслі...
Світ складається з лінії,
на якій сушиться білизна світосприйняття.
Я сиджу майже голий й беззахисний перед
телевізором.
Там інший світ.
Він кольоровий,
як спідниця танцівниці екзотичних танців.
Він голосний,
як нарада у власника казино.
Він п'янкий,
як запах відібраних грошей.
Я повинен пройти випробування.
Відповісти на тести.
Перше питання. Що головне в твоєму житті?
а) пиво;
б) жінки;
в) гулянки;
г) гроші;
д) політика. Друге питання. Що ти робиш сьогодні ввечері?
а) п'ю пиво;
б) маю жінок;
в) танцюю на дискотеці;
г) рахую гроші;
д) читаю передвиборчі листівки. Третє питання. Хто ти?
а) банкір;
б) розповсюджувач наркотиків;
в) мажор;
г) шпигун;
д) кандидат в депутати.
... Які складні питання...
Треба проконсультуватися у адвоката.
А може у Бога...
Він зараз
також стоїть перед дилемою: а)
чи д).
Тому що відповіді ж)
и)
т)
т)
я) не присутні у варіантах
цього тестування.
* * *
Мы смотрели фильм о белых подонках.
Они издевались над черным парнем.
Ты плакала от сожаления.
Ты требовала выключить телевизор,
но я защищал это кино от сантиментов и неуместных слез.
Я должен был понять, зачем я смотрю на этот мир,
зачем я сижу в семейных трусах в этом кресле.
Мир состоит из линии,
на которой сушится белье мировосприятия.
Я сижу почти голый и беззащитный
перед телевизором.
Там другой мир.
Он цветной,
как юбка танцовщицы экзотических танцев.
Он шумный,
как совещание у владельца казино.
Он пьяный,
как запах отобранных денег.
Я должен пройти испытание.
Ответить на тесты.
Первый вопрос. Что главное в твоей жизни?
а) пиво;
б) женщины;
в) гулянки;
г) деньги;
д) политика. Второй вопрос. Что ты делаешь сегодня вечером?
а) пью пиво;
б) имею женщин;
в) танцую на дискотеке;
г) пересчитываю деньги;
д) читаю предвыборные листовки. Третий вопрос. Кто ты?
а) банкир;
б) распространитель наркотиков;
в) мажор;
г) шпион;
д) кандидат в депутаты. Какие сложные вопросы.
Нужно проконсультироваться у адвоката.
А может у Бога.
Он сейчас
также стоит перед дилеммой: а)
или д).
Потому что ответы ж)
и)
з)
н)
ь) отсутствуют в вариантах
этого тестирования.
Моє ім'я - Вагання.
Моє ім'я - Впевненість.
Моє ім'я - Велич.
Кожне ім'я на кожен випадок.
Перше для кухні.
Друге для ванни.
Третє для коридору.
Я пересуваюся квартирою, змінюючи личини.
Йду за Протягами та Звуками.
Наздоганяю свою Уяву
й не впізнаю самого себе в цьому лісі.
В цьому кутку кімнати я Тигр,
на тій полиці я Страус,
а за дверима я Слон.
Мені здається, що охота вже почалась.
Десь поблизу ходить Мисливець.
Його рушниця в моїх руках.
Його ціль в моєму серці.
Його розрахунки в моєму мозку.
Треба тікати...
Треба тікати від своєї самотності.
Тікати туди,
де Мисливець загубиться серед мільйонів Людей,
що живуть лише в моєї Уяві -
уяві
порожньої картонної Коробки
з під
взуття 43 розміру.
* * *
Мое имя - Сомнение.
Мое имя - Уверенность.
Мое имя - Величие.
Каждое имя на каждый случай.
Первое для кухни.
Второе для ванны.
Третье для коридора.
Я передвигаюсь квартирой, меняя маски.
Иду за Сквозняками и Звуками.
Догоняю свое Воображение
и не узнаю самого себя в этом лесу.
В этом углу комнаты я Тигр, на той полке я Страус, а за дверью я Слон.
Мне кажется, что охота уже началась.
Где-то поблизости ходит Охотник.
Его ружье в моих руках.
Его цель в моем сердце.
Его планы в моих мозгах.
Нужно убегать.
Убегать от своего одиночества.
Убегать туда,
где Охотник потеряется среди миллионов Людей, которые живут лишь в моем Воображении -
воображении
пустой картонной Коробки
из-под
обуви 43 размера.
Боже правий,
Боже милосердний,
навіщо Тобі наші гріхи.
навіщо Тобі наші сльози?
Ми невгамовні,
як піски Калахарі.
Ми наробимо нових гріхів.
Й знову Ти візьмеш нас під свою опіку?
Ми не вчимося, навіть на своїх помилках.
Ми нездари й пройдисвіти.
Ми вбивці й вори.
Ми диктатори й стукачі.
Ми поети й мрійники.
Боже милосердний,
наша доля вирішена,
наша гра закінчена.
Але навіщо Тобі витрачати
свій час,
своє милосердя,
свої сили
на нас -
заручників власних бажань,
викрадачів Твоїх сліз.
Відмовся від нас.
Відкажися від нас.
Забудь...
Ти нам не потрібен.
В нас вже є
Інтернет,
мобільні телефони,
сильногазовані напої,
виборче законодавство,
вища освіта,
легкі наркотики.
В нас вже є все, що потрібно мерцям
в потойбічному світі.
Забудь про нас...
Забудь...
Боже...
* * *
Боже правый,
Боже милосердный,
зачем Тебе наши грехи,
зачем Тебе наши слезы?
Мы неугомонные,
как пески Калахари.
Мы наделаем новых грехов.
И опять Ты возьмешь нас под свою опеку?
Мы не учимся, даже на своих ошибках.
Мы бездарности и проходимцы.
Мы убийцы и воры.
Мы диктаторы и стукачи.
Мы поэты и мечтатели.
Боже милосердный,
наша судьба решена
наша игра закончена.
Но зачем Тебе тратить
свое время,
свое милосердие,
свои силы
на нас -
заложников собственных желаний
похитителей Твоих слез.
Откажись от нас.
Отвернись от нас.
Забудь.
Ты нам не нужен.
У нас уже есть
Интернет,
мобильные телефоны,
сильногазированные напитки,
избирательное законодательство,
высшее образование,
легкие наркотики.
У нас уже есть все, что нужно мертвецам
в потустороннем мире.
Забудь о нас...
Забудь...
Боже.
Мабуть я божеволію.
Пишу якісь вірші,
співаю якісь пісні,
кохаюся із жінками,
мрію про своїх дітей
та відпочинок в горах,
маю купу планів.
Мабуть це божевілля -
приділяти увагу таким дрібницям.
Але на мою думку
всі релігії
складаються з дрібниць.
Бог це те,
що можна не помітити в собі,
але не можна без цього жити.
Моє божевілля -
моя молитва.
Мій відчай -
моє жертвопринесення.
Мої думки -
крила янгола.
Поки я думаю...
поки я намагаюсь мріяти,
я непереможний.
Мене можна викреслити
зі списків на отримання
безкоштовної картоплі-фри.
Мене можна
забути в театрі за сценою.
Мені можна
підвищити заробітну платню.
Але не можна
вилікувати моє божевілля.
Це моя релігія,
мій зв'язок із Богом,
моє свідоцтво про людяність,
моя довідка на кохання,
моє життя...
На світ я дивлюся очима Бога.
А Він дивиться на Світ моїми очима.
Я, навіть, купив темні окуляри -
яскраве Сонце засліплює.
Ми йдемо по місту
красиві,
наче гори,
наповненні,
наче гори,
круті,
наче гори.
Ми співаємо в голос: "So please call me, baby...". Нам підспівують паркани
та будівельні майданчики.
Нам підспівують
поети
та пропагандисти на підпитку.
Нам підспівують
дерев'яні лави у парку
та
мармурові сходи в бібліотеці. "...Wherever you are
It's too cold to be out walking in the streets
We do crazy things when we're wounded
Everyone's a bit insane
I don't want you catching your death of cold
Out walking in the rain" Ми справляємо не аби яке
враження на цей світ.
Але ми намагаємось не скривдити його,
а тільки допомогти
ковтнути пілюлю
цього
Божевілля...
Життя прозоре,
життя легке,
життя ламке...
Це ми його робимо брудним
та складним. "Зателефонуй мені, моє божевілля!
Алілуя!
Алілуя!
Алілуя!"
* * *
Наверное, я схожу с ума.
Пишу какие-то стихотворения,
пою какие-то песни,
занимаюсь любовью с женщинами
мечтаю о своих детях,
об отдыхе в горах,
имею уйму планов.
Наверное, это безумие -
уделять внимание таким мелочам.
Но, мне кажется,
все религии
состоят из мелочей.
Бог это то,
что можно не заметить в себе,
но нельзя без этого жить.
Мое безумие - моя молитва.
Мое отчаяние - мое жертвоприношение.
Мои мысли - крылья ангела.
Пока я думаю,
пока я пытаюсь мечтать
я не победим.
Меня можно вычеркнуть
из списков на получение
бесплатной картошки-фри.
Меня можно забыть в театре за сценой.
Мне можно повысить заработную плату.
Но нельзя
вылечить мое безумие.
Это моя религия,
моя связь с Богом,
мое свидетельство о человечности,
моя справка о любви,
моя жизнь.
На мир я смотрю глазами Бога.
А Он смотрят на Мир моими глазами.
Я, даже, купил темные очки -
такое яркое Солнце ослепляет.
Мы идем по городу
красивые, будто горы
вдохновленные, будто горы
крутые, будто горы.
Мы поем в голос:
"So please call me, baby..." Нам подпевают заборы
строительных площадок.
Нам подпевают
поэты
и пьяные пропагандисты.
Нам подпевают
деревянные скамейки в парке
и
мраморные ступеньки в библиотеке. "...Wherever you are
It's too cold to be out walking in the streets
We do crazy things when we're wounded
Everyone's а bit insane
I don't want you catching your death of cold
Out walking in the rain" Мир потрясен нами.
Но мы пытаемся не обидеть его,
а только помочь
глотнуть пилюлю
этого
Безумие.
Жизнь прозрачна,
жизнь легка,
жизнь хрупка.
Это мы делаем её грязной
и сложной.
"Позвони, мое безумие!
Аллилуйя!
Аллилуйя!
Аллилуйя!"
Айдар Сахибзадинов. Жена[Мы прожили вместе 26 лет при разнице в возрасте 23 года. Было тяжело отвыкать. Я был убит горем. Ничего подобного не ожидал. Я верил ей, она была всегда...]Владимир Алейников. Пуговица[Воспоминания о Михаиле Шемякине. / ... тогда, много лет назад, в коммунальной шемякинской комнате, я смотрел на Мишу внимательно – и понимал...]Татьяна Горохова. "Один язык останется со мною..."["Я – человек, зачарованный языком" – так однажды сказал о себе поэт, прозаик и переводчик, ученый-лингвист, доктор философии, преподаватель, человек пишущий...]Андрей Высокосов. Любимая женщина механика Гаврилы Принципа[я был когда-то пионер-герой / но умер в прошлой жизни навсегда / портрет мой кое-где у нас порой / ещё висит я там как фарада...]Елена Севрюгина. На совсем другой стороне реки[где-то там на совсем другой стороне реки / в глубине холодной чужой планеты / ходят всеми забытые лодки и моряки / управляют ветрами бросают на...]Джон Бердетт. Поехавший на Восток.[Теперь даже мои враги говорят, что я более таец, чем сами тайцы, и, если в среднем возрасте я страдаю от отвращения к себе... – что ж, у меня все еще...]Вячеслав Харченко. Ни о чём и обо всём[В детстве папа наказывал, ставя в угол. Угол был страшный, угол был в кладовке, там не было окна, но был диван. В углу можно было поспать на диване, поэтому...]Владимир Спектор. Четыре рецензии[О пьесе Леонида Подольского "Четырехугольник" и книгах стихотворений Валентина Нервина, Светланы Паниной и Елены Чёрной.]Анастасия Фомичёва. Будем знакомы![Вечер, организованный арт-проектом "Бегемот Внутри" и посвященный творчеству поэта Ильи Бокштейна (1937-1999), прошел в Культурном центре академика Д...]Светлана Максимова. Между дыханьем ребёнка и Бога...[Не отзывайся... Смейся... Безответствуй... / Мне всё равно, как это отзовётся... / Ведь я люблю таким глубинным детством, / Какими были на Руси...]Анна Аликевич. Тайный сад[Порой я думаю ты где все так же как всегда / Здесь время медленно идет цветенье холода / То время кислого вина то горечи хлебов / И Ариадна и луна...]
